Главная » Жіночі історії » Танець живота допоміг урятувати родину, або як я повернула любов чоловіка

Танець живота допоміг урятувати родину, або як я повернула любов чоловіка

Танець живота“Коза, зганяй-но за пивом  по-молодецькому, ти ж у нас сама юна!” або “Кузьма, вистачить уже лежати, іди жерти ” – такі й подібні цим  в обігу слова на третьому році подружнього життя змінили “кішечок” і “зайок”. Все б нічого, от тільки Коза, або Кузя, або Кузьма, або Мозай – це всі мої домашні імена. А я, як би це сказати – дівчинка! Ну, тобто  особина жіночої статі, досить гарна, а часом ще й розумна.

Чоловіки увагу звертають, навіть друзі чоловіка заглядаються, і по-доброму заздрять, що він таке дівчисько відхватив. Якщо ж урахувати, що я ще на 13 років молодша свого ненаглядного, так взагалі, супер-призом для нього повинна бути, ну відповідно до стереотипів.

Розлад почався досить прозаїчно: він став утомлюватися на роботі. Спочатку я списувала цю хворобливу втому, на вік, потім, на нову важливу посаду, після того ж, як він в “утомленому” стані без просвітів перебував три місяці, вирішила, що родину потрібно рятувати. До того ж, разом із вгасанням чоловічого здоров’я мого судженого відбувалася метаморфоза моїх прізвиськ. З дівчинки- “зайки”, я повільно перетворювалася для нього в “зайчика”, в “мозая”, а потім взагалі в нашому будинку з’явився вінець еволюції – “Коза”!

Як  психолог – початківець, і взагалі особистість дуже захоплива, дану проблему трансформації жіночого початку  імені в чоловічий, у його очах, вирішила вивчити по книжках. Виявилося, що з подібною проблемою зустрічаються досить часто. Згідно транзактному аналізу Берна, мій чоловік став ставитися до мене як до дитини, тому й дав мені нове чоловіче дитяче ім’я. А потім охолонув, тому що на сексуальні стосунки з дітьми в здорових дорослих людей підсвідоме табу.

Це змусило мене задуматися над тим,  чи правильно я поводжуся з моїм “папиком”. Я завжди ходила за ним як хвостик, на ділові переговори й зустрічі, ми були разом вдома, на дачі, на відпочинку – практично щохвилини  24 години на добу. Заради того, щоб бути постійно з ним я кинула своє хобі – “качалку”, перестала спілкуватися з подружками, працювати за спеціальністю. Я втратила себе!!! Те задерикувате, щасливе дівчисько, із чортиками в очах і шикарною фігуркою. Я стала доповненням до нього, соратником, товаришем можливо навіть сином, на психологічному рівні.

А він, він у мене такий!!! Він кращий! Найкращий ! І незважаючи, на всі його мінуси, на утому й неміч, я однаково  кохала й кохаю його. Тому замість звичних у таких випадках скандалів, розлучень і дівочих прізвищ, вирішила будь-що-буде      знову повернутися в образ бажаної й коханої жінки, не рідної людини, але близької.

Для початку я стала поправляти його, коли він звертався до мене на прізвисько й у чоловічому роді – пояснюючи, що я прийшла, приготувала, поїла й так далі. Другим, і мені здається головним кроком було перебороти лінь, що сформувалася за роки  й піти займатися в студію. Я вибрала танець живота, щоб самій знову відчути себе жінкою. От спробуйте рік повідкликатися на чоловіче ім’я, потім дуже складно повернутися у своє тіло розумом. Школа танців живота крім самореалізації, як дівчини, мені дала ще ряд плюсів – я стала йти з дому, у мене з’явився свій інтерес, нові подружки, і невеликі, але секрети. Вечорами не тільки він розповідав, як просуваються справи на об’єкті, але і я ділилася з ним тим, що встигла довідатися за день. Танцювати правда я при ньому дуже соромилася перший час, як би він не просив.

Десь через два місяці моя подружка по студії танцю виходила заміж, і вона попросила мене й ще двох дівчат виступити на її весіллі з номером. Вона солірувала, а ми були підтанцівкою. Природно запрошені на торжество були й ми із чоловіком.

Я дотепер   пам’ятаю, як після виступу, я повернулася за стіл, він взяв мою руку у свою, і не випускав до самої ночі. Із цього дня, життя стало мінятися. На четверту річницю нашого весілля, після відходу гостей, коли ми залишилися вдвох – він сказав: “знаєш, Лєночка, у мене було відчуття, що я тебе втратив… а потім раптом знову знайшов і тепер більше нікуди не відпущу!”

До чого вся ця історія??? Дівчата, не дозволяйте своїм чоловікам вас втрачати. У всіх їхніх зрадах, скандалах і холодності ми завжди винуваті самі. Нам просто стає лінь бути жінками, і заради кого тоді їм бути чоловіками?!

Смотрите также:

1 Комментарий

  1. Таня пишет:

    Порада звісно слушна, але ще одна поправка, треба вибрати час, щоб не було як в тому анектоді, коли жінка сидить на батареї і каже чоловікові що гріє йому вечерю. Виберіть момент коли ваш чоловік бадьорий та веселий.

Оставить комментарий

Ваш email не будет опубликован. Обязательные поля отмечены *

17 − четыре =

Вы можете использовать это HTMLтеги и атрибуты: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>