Главная » Жіночі історії » Новорічна історія (не видумана)

Новорічна історія (не видумана)

Дід Мороз сидів на верхівці ялинки і дико, прямо-таки непристойно, реготав. Під ялинкою стояли злі, мовчазні діти, два олені, злегка нетвереза Антоніна Віталіївна і Снігурка з підбитим оком. Усі вони пильно дивилися на винуватця  неподобства, що діялося.

- Злазь, паразит, – прошипіла Снігурка, утираючи ніс рукавичкою. – Злазь, а не то наступна твоя станція буде швидкою, а до наступного Нового року ти сам у себе будеш, як  подарунок,  просити дантиста.

- Це чому як  подарунок? – заламав брову Дід.

- Та тому, що на те, що б відновити щелепу по шматочках, грошей у тебе немає! Ти зрозумів? Злазь, кому сказала!

- Нервова ти, – Дід Мороз безтурботно хитав ніжкою. – Лікуватися треба. І п’ятак прикласти до ока. А то світиш, як Олександрійський маяк у виконанні Церителлі – і дивитися боляче, і око відвести не можна.

Снігурка, дико завивши, кинулася на ялину, і, вціпившись зубами в кору, спробувала перегризти дерево. Її відтягнули діти. П’яна Антоніна Віталіївна тим часом щасливо кружляла в танці.

- Психопатка, – радісно вигукнув Дід Мороз, кинув у Снігурку шишкою і, діставши з кишені губну гармошку, прийнявся насвистувати якийсь милий напівзабутий нацистський марш.

- Ти – труп! – біснувалася Снігурка, продовжуючи битися в міцних руках дітей.

- Бе-бе-бе, – підло хихикнув Дід Мороз і показав навколишнім язика. Язик був червоним, зухвалим, і за нього дуже хотілося смикнути.

- Може, його табуреткою збити? – з надією запитав хлопчик одягнений у костюм ведмежати. – У нас є хороша табуретка ручної роботи, справжня, з дерева. Там ще такий чудовий цвях стирчить.

- А вона важка? – стурбовано поцікавилася Снігурка.

- Важка, – нервово смикнулися відразу декілька забинтованих дітей. – Кілограм п’ять. Це якщо без цвяха, – додала товста дитина невизначеної статі, замаскована під колобка. – Із цвяхом, 7 .

- Тоді не долетить, – Снігурка сунула руки в кишені і розчаровано штовхнула м’ячик, що підвернувся під ногу. Повз неї, радісно бекаючи, проповзла на четвереньках Антоніна Віталіївна. Колектив проводив її поглядом, потім знову втупився на Діда Мороза. Той безтурботно продовжував розспівувати пісні.

- А ракетний двигун якщо начепити? – розумний хлопчик в окулярах простягнув Снігурці схему, з коренем видерту з підручника юного анархіста.

- Дороговато вийде, – потерла вона чоло. – Цілий двигун – та на якогось старого шкарбуна. Та й табуретку шкода.

- Може, з рушниці його? – запитав хтось, колупаючи в носі.

- Ружо є? – жваво запитала Снігурка. Діти знизали плечима.

- Чи спиляти… – задумливо протягнула дівчинка з кісками під Юлю Тимошенко. Кісок чомусь було дві. Дівчинка – одна.

- Ні, ні, нізащо  ! Я хочу ялинку! – капризно тупнула ногою Антоніна Віталіївна, згорнулася в клубочок серед подарунків і заснула. Її дбайливо накрили покривалом і відтягнули за ноги в куточок. Дід Мороз продовжував над усіма глумитися, розгойдуючись, подібно Кінг Конгу, і викрикуючи в пітьму матірні частівки. Діти їх старанно записували.

- Де ж він випивку  бере? – люто бурмотала крізь стиснуті губи Снігурка, ухиляючись від чергової пляшки з-під шампанського.

- У нього там гніздо, – дівчинка в костюмі сніжинки спритно відскочила убік  від    ялинкової іграшки, що летіла у неї, і сховалася за плюшевим слоном. – Два тижні вив. От і встиг наносити.

- Може його приманити якось? Він солодощі любить? –  сказала дивна дитина в білому і перинках, і простягнула Снігурці забруднену цукерку.

- Він ненавидить солодке. Він терпіти не може солодке. Якщо йому простягнути ласощі, він кого-небудь уб’є. – От якщо б огірочок був…Солоненький, – продовжила та, безпомічно обдивляючись поле бою. Але навколо огірки безнадійно були відсутні: підлога була засіяна льодяниками. – Чим би його зняти?

- Ракети… Бомби… Повітряні кульки… Цеглини… – посипалися з усіх боків пропозиції.

- Не те, не те, – цідила крізь зуби Снігурка, – простіше треба бути, простіше… Простіше! – просяяла вона.

- Діти, – закричала дівчина, – яке у нас нині свято?!

- Новий рік! – дружно заволали діти.

- Що це ви там робите? – тривожно заворушився на дереві  Дід Мороз, що прокинувся.

- Не заважай, паразит, у нас свято, зараз веселитися будем, – у голосі Снігурки чулися істеричні нотки, добре приправлені злістю і веселощами. Вона повернулася обличчям до дітей. – А що ми робимо в Новий рік, дітки? – голосно заволала дівчина

- Запалюємо ялинку!!! – у захваті запищали діти.

- Тягніть бензин, – втомлено махнула рукою Снігурка.
Діти кинулися в підсобку.

П’ять хвилин по тому ялинка яскраво горіла, опромінюючи своїм світлом темну ніч. На самій її верхівці яскравою зірочкою метався Дід Мороз, розприскуючи навколо іскри бенгальських вогнів. Щасливі діти, на чолі зі Снігуркою, співали пісні і водили хоровод. Антоніна Віталіївна тихесенько сопіла в кутку. Їй було добре.

Лише два неголені олені сиділи в сторонці і нервово курили. Тварини пили горілку. Вони подумували про зміну спеціальності. Люди і Дід Мороз  їх остаточно дістали. Новий рік олені просто ненавиділи.

Смотрите также:

1 Комментарий

  1. Ольга пишет:

    Якась дуже зла казочка вийшла. Жаль діточок, які тепер можуть завжди так святкувати Новий Рік.

Оставить комментарий

Ваш email не будет опубликован. Обязательные поля отмечены *

четыре × пять =

Вы можете использовать это HTMLтеги и атрибуты: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>